Законом від 23 лютого 2024 року № 3604-IX внесено зміни до КПК, дозволено використання в кримінальному процесі відеоконференції з власних технічних засобів. Окрім того впроваджено ряд змін, частина з яких є позитивними, а частина може сприяти виникненню труднощів у їх застосуванні.

Важливо, що нова архітектура статті 336 КПК спершу в ч. 4 згадує про відеоконференцію з власних технічних засобів, а лише потім в ч. 7 – про відеоконференцію з приміщення суду. Це нібито орієнтує на те, що відеоконференція з власних технічних засобів є пріоритетною над ВКЗ із приміщення суду, що дозволяє розглядати це як новий, концептуально правильний принцип правового регулювання дистанційної участі в судовому засіданні в кримінальному процесі. Адже залучення залів засідань в інших судах та працівників суду для відеоконференції – не тільки спрощує, але й водночас ускладнює судовий розгляд, потребує додаткових організаційних і (очевидно) матеріальних витрат. Відеоконференція ж із власних технічних засобів – спрощує провадження (про те, що інструменти відеозв’язку спрощують професійну, пізнавальну та іншу людську діяльність – майже кожен міг переконатись ще в епоху пандемії COVID-19). Під час війни у випадках залучення судів різних областей до проведення відеоконференції – кратно до кількості таких областей зростає ризик затримки або відкладення засідання через повітряну тривогу або інші військові події в одній із таких областей, адже відповідні суди можуть не функціонувати (в той час як особа може мати змогу вийти на зв'язок із власних технічних засобів з укриття або іншого безпечного місця).

Новим положенням ч. 4 ст. 336 КПК передбачено, що учасник кримінального провадження подає клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за 5 днів до судового засідання, копія клопотання учасника кримінального провадження в той самий строк (тобто за 5 днів до судового засідання) надсилається іншим учасникам кримінального провадження. Цікаво, що ця норма стосується саме клопотань про ВКЗ поза межами приміщення суду і не стосується про ВКЗ з іншого суду (хоча ці відносини є однорідними). Хоча ця норма мала би сприяти плановості в управлінні справами, однак на практиці (особливо в умовах воєнного стану), вона може завадити учасникам піднімати питання призначення відеоконференції в разі виникнення невідкладних обставин. Щодо надсилання учасникам копії клопотання – нова норма не передбачає, хто саме має надіслати такі клопотання іншим учасникам (сам учасник чи суд), і з неї не випливає мета такого надсилання – наприклад необхідність врахування можливих заперечень учасників до постановлення відповідної ухвали. Однак, із урахуванням термінів поштового обігу та звичайних строків обробки документації, 5 днів є не завжди достатнім строком для надсилання судом відповідних клопотань учасникам, одержання від них відповідей та постановлення ухвали. Однак, передбачивши цю норму, законодавець не зобов’язав суд очікувати певний строк для одержання заперечень учасників.

Очевидно, що призначення відеоконференції в будь-якому випадку є підготовчим питанням, що потребує спрощеного вирішення. За наявності заперечень в учасників, їх можна з’ясувати і вирішити вже безпосередньо в судовому засіданні (навіть у випадку, коли відеоконференція вже призначена).

У ч. 2 ст. 336 КПК зберіглося положення, яке дозволяє суду вирішити питання про призначення відеоконференції за власною ініціативою. Також питання призначення відеоконференції може бути вирішено в ухвалі про призначення справи до судового розгляду. Якщо участь певного учасника (який наприклад проживає на значній відстані від приміщення суду) в режимі відеоконференції виникає регулярно, відповідна ухвала може бути постановлена на весь період судового розгляду чи на декілька судових засідань. Також це питання можна вирішити в попередньому (минулому) судовому засіданні щодо наступного судового засідання як письмовою ухвалою, так і ухвалою без виходу до нарадчої кімнати (усною).

Наразі очевидно, що в разі надходження клопотань менше ніж за 5 днів, суд все одно має вирішити їх. Можливо доцільно вирішувати їх безпосередньо під час судового засідання, попередньо підключивши відповідних учасників, і заслухавши думку присутніх. Суд як правило сприяє учасникам в їх участі в режимі відеоконференції, не з огляду на подання клопотання за 5 днів, а скоріше, з огляду на досвід їх участі в такому режимі саме в цій справі. Якщо в попередні разу участь в відеоконференції дозволила провести засідання без технічних або організаційних перешкод, суд і в наступні рази задовольнятиме клопотання про відеоконференцію.

Загалом, неможливість проведення певних процесуальних дій у режимі відеоконференції – може призвести до затягування судового розгляду. Тому суди навряд чи будуть проявляти в цьому питанні зайвий формалізм. Якщо судове засідання відкладається через відсутність одного з учасників, то суд втрачає відведений для нього час, це негативно відбивається на дотриманні розумних строків як у відкладеній справі, так і в інших справах (адже замість розгляду інших справ, слід буде призначати нове судове засідання в цій). При цьому саме суд повинен забезпечити розгляд справи протягом розумного строку. Загалом, вже зараз практика показує, що суди можуть вирішувати питання призначення відеоконференції навіть якщо клопотання подане менше, ніж за 5 днів, і обумовлюється невідкладними причинами.

Упроваджуючи до КПК відеоконференцію з власних технічних засобів, законодавець передбачив із цього виняток – правило, що допит свідка, потерпілого, спеціаліста може здійснюватися у судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно у приміщенні суду, визначеному судом. Якщо такий виняток щодо свідка є цілком зрозумілим (адже мова йде про встановлення особи), то щодо потерпілого (який є цілком постійним учасником справи, і його особа на момент допиту може бути судом встановлена) – може викликати питання (виходить, що особа має право участь в справі в режимі відеоконференції, однак її допит у відеоконференції має проводитися виключно з приміщення суду). Водночас на період воєнного або надзвичайного стану з цього винятку передбачено черговий виняток про те, що у виключних випадках суд має право допитати свідка, потерпілого з використанням його власних технічних засобів.

Тому якщо суд може встановити особу свідка, потерпілого, та немає сумнівів щодо можливого стороннього впливу, можливість допиту їх у виняткових випадках у режимі відеоконференції з власних технічних засобів, на нашу думку, має бути збережена й після перемоги [1].

Залишивши без змін вимоги ч. 3 ст. 336 до якості зв’язку під час відеоконференції, законодавець передбачив у ч. 5 цієї статті участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та кваліфікованого електронного підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Сам підхід щодо використання КЕП як засобу ідентифікації особи – є правильним і прогресивним, та відображає усталену судову практику. Водночас нині законом фактично закріплено інформаційну систему, яку має використовувати суд для відеоконференції. І по суті це заважає суду використовувати інші системи, в т.ч. у разі технічних помилок або інших збоїв у ЄСІКС. Чи дійсно законодавець мав намір виключити використання загальноприйнятих технічних засобів, які широко використовувались раніше, і використовуються скрізь у світі [2; 3], – сказати важко.

Наразі судами використовується Інструкція щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затверджена наказом ДСА від 06 червня 2022 року № 156. Згідно з розділом IV цієї Інструкції, в разі відсутності інтернет-зв'язку, настання інших обставин, які об'єктивно унеможливлюють функціонування підсистеми відеоконференцзв'язку (про що складається відповідний акт), допускається у складі технічних засобів фіксування судового засідання використання іншого наявного в суді спеціалізованого програмного забезпечення, яке дозволяє локально здійснювати запис судового засідання (без необхідності доступу до мережі Інтернет). При цьому використовується інструкція до такого програмного забезпечення, а створений цією системою журнал судового засідання вноситься до автоматизованої системи діловодства суду (АСДС), а відеозапис завантажується в централізоване сховище.

Щодо використання електронного цифрового підпису виникає також таке питання: чи може один учасник вийти на ВКЗ разом із іншим учасником, який підключився з власним КЕП (наприклад, чи може обвинувачений прийти до офісу свого захисника, і чи можуть вони разом підключитись із допомогою КЕП захисника)? Або чи можуть декілька захисників підключитись разом із одного офісу? Жодних проблем у цьому не вбачається, адже це навпаки сприяє реалізації права на захист, коли обвинувачений є поруч із захисником (і на практиці такі підходи нерідко використовувалися). Слід розуміти, що в багатьох випадках особа обвинуваченого, захисника, прокурора – є встановленою, і окрема участь кожного зі своїм власним КЕП як елемент встановлення особи – не є конче необхідною. А більша кількість учасників, як показує практика, частіше призводить до технічних збоїв.

Загалом, на нашу думку, конкретна електронна система (програмно-технічний засіб) не має передбачатися в законі, тим більше в умовах воєнного стану, а в разі потреби – саме суд (за необхідності – за участі спеціаліста) має вирішувати питання, з допомогою яких доступних технічних засобів, що відповідають умовам ч. 3 ст. 336 КПК, проводити відеоконференцію (іноді прямо в ході засідання можуть виникнути технічні проблеми, що потребуватиме оперативної зміни технічного засобу на інший).

Ризик технічної неможливості. У цьому аспекті, цікавою є норма нової ч. 6 ст. 336 КПК щодо покладення ризику технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, переривання зв’язку тощо на учасника кримінального провадження, який подав відповідне клопотання. Суд далеко не завжди зможе безпосередньо в судовому засіданні достовірно оцінити, чи є проблема в технічному засобі (застосування якого визнано в законі обов’язковим), чи це дійсно є зловживання з боку учасника. На випадок, коли суд визнає зловживанням технічну неможливість участі з власних технічних засобів, законодавець у якості санкції передбачив можливість суду мотивованою ухвалою позбавити учасника кримінального провадження права участі в відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ці нововведення у цілому є позитивними, адже саме право на відеоконференцію не нівелює обов’язку прибувати до суду, й логічно, що якість зв’язку віддаленого учасника при його участі з власних технічних засобів має забезпечуватися саме таким віддаленим учасником. Окрім того участь у режимі відеоконференції не змінює обов’язку певних учасників щодо їх прибуття до суду за викликом.

Але якщо дійсною причиною технічної неможливості стали не зловживання, а технічні проблеми в системі, визнаної законом обов’язковою до застосування, то така санкція не буде справедливою, і загалом це не сприятиме розгляду кримінального провадження в розумні строки (адже розгляд кримінального провадження частіше відкладатиметься, і робочий час адвокатів, прокурорів і суддів буде втрачено).

Зміни щодо відеоконференцій були частиною організаційних змін щодо впровадження централізованого (не в суді, а на централізованому сервері) технічного запису судових засідань. Зрозуміло, що одразу після вказаного нововведення, значно почастішали випадки зривів судових засідань через технічні проблеми. І ці проблеми не були зловживанням віддалених учасників, адже пояснювались дійсними збоями в новій системі, що виявилася неготовою для значної (по всій Україні) кількості одночасних учасників [4]. В такому випадку суди самостійно вирішують питання щодо застосування інших технічних засобів відеоконференції і фіксування судового процесу.

Висновки. Новими принципами дистанційної участі в судовому засіданні в кримінальному процесі можна вважати: (1) пріоритетність відеоконференції з власних технічних засобів над відеоконференцією з іншого суду; (2) покладення ризику технічної неможливості на віддаленого учасника; (3) можливість установлення особи віддаленого учасника з допомогою кваліфікованого електронного підпису; (4) технічне поєднання відеоконференції та технічного фіксування судового процесу.

Ряд новітніх змін до законодавства ускладнили призначення відеоконференції і судовий розгляд із її застосуванням. Такі норми потребують удосконалення, з метою вирішення наведених вище проблем.

Детальніше про зміни щодо відеоконференцій – ми писали в статті [5].