У останні роки в Україні спостерігається значний розквіт цифрової економіки, що виявляється у стрімкому поширенні використання новітніх технологій, цифровізації взаємодії контрагентів у економічній діяльності, в тому числі при здійсненні розрахункових операцій, заміщення старих способів здійснення комерційної діяльності. Одним із результатів такого стрімкого зростання рівня цифровізації української економіки є поширення кримінальних правопорушень у зазначеній сфері.

Розвиток цифрової економіки бере свій початок з моменту прийняття в нашій державі профільного законодавства. Відтак Закон України «Про електронну комерцію» запроваджує організаційні та правові засади електронної комерції в Україні, регулює проведення електронних операцій за допомогою інформаційно-комунікаційних систем та визначає права й обов'язки учасників цієї сфери. Відповідно до частини першої статті 7 зазначеного Закону продавець товарів повинен забезпечити простий і прямий доступ інших учасників до інформації про себе (адреса інтернет-магазину, ідентифікаційний код юридичної особи, відомості про ліцензію та інші) [1]. На прикладі даної норми можемо бачити, що законодавець, передбачивши можливі випадки шахрайства, зобов'язав продавців товарів та послуг у сфері цифрової економіки поширювати інформацію, що стосується його добросовісності як потенційного контрагента. Однак суттєвим недоліком є відсутність тієї законодавчої норми, яка б передбачала відповідальність продавців за ненадання такої інформації. Таким чином, первинна спроба убезпечити громадян від шахрайських дій у цифровому економічному просторі, на нашу думку, не є дієвою. Ба більше, це створює можливість для недобросовісних учасників електронної комерції уникати оподаткування, торгувати фальсифікованими товарами та здійснювати контрабанду, оскільки наразі відсутні відповідні регуляторні механізми та органи контролю.

Злочини, зазначені вище, є лише незначним переліком тих кримінальних правопорушень, що є найбільше розповсюдженими у сфері цифрової економіки. Зважаючи на пріоритетність та необхідність криміналістичного дослідження найбільше актуальних та суспільно небезпечних злочинів, доцільно класифікувати їх на такі види: злочини, які пов’язані з привласненням матеріальних активів злочинним шляхом; шахрайство; переривання діяльності інформаційно-комунікаційних систем з метою отримання матеріальної вигоди та доступу до автоматичного контролю обробки; інші види злочинів у кіберпросторі. Особливо небезпечними є кібератаки через пристрої Інтернету речей, які, як правило, залишаються без належного цифрового захисту. Здобуття доступу до цих пристроїв дозволяє кіберзлочинцям отримувати доступ до особистих даних громадян, планувати незаконні дії надалі, здійснювати DDoS атаки, у тому числі для вимагання викупу [2, с. 166].

Цифрова криміналістика ґрунтується на загальних засадах розслідування, що містить, по-перше, належну підготовку слідчих, працівників правоохоронних органів, по-друге, використання слідчими, працівниками правоохоронних органів методів різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій. Пропонуємо розглянути кожен із зазначених аспектів протидії кіберзлочинності у сфері цифрової економіки.

Все більшої актуальності набуває розвиток спеціалізації слідчих та правоохоронців, які займаються виявленням та розслідуванням кіберзлочинів у сфері цифрової економіки. Зазначене стає можливим, на нашу думку, шляхом підвищення загальної обізнаності слідчих та правоохоронців щодо цифровізації як економіки, так і інших сфер життєдіяльності людини, зокрема через включення цього елементу підготовки як обов'язкового до програми їхнього навчання. Збільшення кількості слідчих та правоохоронців, які спеціалізуються на протидії кіберзлочинам та розпізнаванні використання тих чи інших технологій у ході вчинення злочину, допоможе забезпечити належне проведення слідчих (розшукових) дій для формування судових доказів під час досудового розслідування. Також серед основних напрямів підвищення ефективності та обізнаності у сфері протидії кіберзлочинності правоохоронців та слідчих слід виділити наступні аспекти: розробка методик розслідування кіберзлочинів; поширення позитивного досвіду в цій сфері серед слідчих та працівників правоохоронних органів; забезпечення обміну інформацією між слідчим, прокурором, правоохоронними органами та іншими державними установами на всіх рівнях протидії кіберзлочинності у сфері цифрової економіки [3, с. 77-78].

У зв'язку з використанням кіберзлочинцями автоматизованих засобів і алгоритмів машинного навчання, важливо, щоб слідчі та правоохоронні органи також користувалися цими ж інструментами для протидії сучасним і складним способам вчинення злочинів. Наприклад, двофакторна аутентифікація є поширеною у хмарних електронних поштових сервісах і все більше застосовується в інтернет-банкінгу з метою захисту особистих даних клієнтів. Процес розслідування кіберзлочинів у сфері цифрової економіки включає також етап збирання цифрових (електронних) доказів, що надалі будуть визнаватися судом належними та допустимими для використання і дослідження у ході кримінального провадження. Криміналістичне дослідження таких цифрових доказів включає чотири основні етапи: ідентифікацію, збирання, отримання та збереження. Під час ідентифікації доказів важливо визначити їхню цінність та вибрати належний метод збирання. Збирання доказів передбачає використання спеціальних інструментів та методів для забезпечення цілісності та автентичності даних. Отримання цифрових доказів вимагає безпечного копіювання вмісту пристрою з використанням блокувальника запису для запобігання змінам первинних даних на носії інформації. Збереження доказів передбачає їхній захист для запобігання будь-яким змінам або модифікаціям даних протягом всього етапу розслідування. Ці етапи формують основу для ефективного розслідування кіберзлочинів та забезпечують достовірність цифрових доказів, тому слідчий та правоохоронні органи повинні належним чином підходити до вибору відповідної методики збирання доказів [4, с. 285].

Висновки. Отже, слідчі та правоохоронні органи повинні не лише бути достеменно обізнаними у процесі, методиці та особливостях розслідування кіберзлочинів у сфері цифрової економіки, але й активно використовувати новітні технології у ході такого розслідування, брати до уваги особливості збирання доказової бази для кримінального провадження щодо особи підозрюваного/обвинуваченого. Діяльність слідчих та правоохоронних органів щодо запобігання реальним та потенційним загрозам скоєння кіберзлочинів повинна також включати, на нашу думку, наповнення спеціального реєстру злочинних постачальників товарів та послуг. Створення та адміністрування такого окремого Державного реєстру можна передбачити в окремому нормативно-правовому акті. Також основними способами посилення захисту кіберпростору можуть бути: удосконалення, розробка та впровадження передових програм захисту інформації (зокрема тієї, що здобувається у ході розслідування); впровадження та використання технології блокчейн.