У 2011 році було декриміналізовано статті, якими була встановлена кримінальна відповідальність за  правопорушення у сфері банкрутства: ст. 218 КК («Фіктивне банкрутство»), ст. 220 КК («Приховування стійкої фінансової неспроможності», ст. 221 КК («Незаконні дії в разі банкрутства»). У чинній редакції КК України кримінальна відповідальність у сфері банкрутства встановлена ст. 219 КК, яка має назву «Доведення до банкрутства» [1], однак серед наукових та політичних кіл постало питання щодо декриміналізації і цього діяння з огляду на його непоширеність.

Як показують статистичні дані, у період з 2014 по 2023 роки було винесено лише 1 обвинувальний вирок за доведення до банкрутства. Схожа ситуація складалась й раніше. Наприклад, у період з 2001 по  2006 роки за вироками, що набрали законної сили, за ст. 219 КК України було засуджено лише 2 особи [2, с. 98].

Олійничук О. І. та Ронська О. Г. вважають, що така кількість вироків вказує на доцільність декриміналізації доведення до банкрутства та переведення його в адміністративно-правову площину. На думку науковиць, такі зміни сприятимуть актуалізації кримінального законодавства [3, с. 67].

Не можемо погодитись з вищезазначеним твердженням та вважаємо, що такі статистичні дані не можуть свідчити на користь декриміналізації діяння, передбаченого ст. 219 КК України.

Декриміналізація як явище, яким визнається втрата суспільної небезпечності певним діянням, і як наслідок - скасування кримінальної відповідальності за його вчинення, повинне також відповідати певним принципам.

Одним з таких принципів є принцип суспільної небезпеки діяння, що вказує на низький рівень небезпеки діяння [4, с. 256]. Вважаємо, що діяння, передбачене  ст. 219 КК України, не відповідає даному принципу декриміналізації, оскільки  умисне доведення до банкрутства навіть одного суб’єкта господарської діяльності може спричинити негативні наслідки не тільки для самого суб’єкта господарювання та його кредиторів, але і для української економіки, особливо під час воєнного стану, коли економіка й так не є стабільною [5, с. 9].

Іншим принципом є відносна поширеність діяння, яка означає, що певне діяння може підлягати декриміналізації, якщо воно немає проявів загальних тенденцій,  тобто вчиняється рідко і має поодинокий характер [4, с. 256].

Не дивлячись на те, що судова практика свідчить про несистематичність поширення цього діяння, кількість зареєстрованих кримінальних проваджень за ст. 219 КК України вказує на зворотне.

Зокрема, у період з 2014 по 2023 роки та січень-лютий 2024 року було зареєстровано 513 кримінальних проваджень за ст. 219 КК України (Таблиця 1). Цікаво, що значну частину цих проваджень було закрито на підставі відсутності події чи складу кримінального правопорушення за ст. 219 КК України. Тобто, майже половина кримінальних проваджень не доходять до суду.

Таблиця 1. Відомості про кримінальні провадження за ст. 219 КК України за 2014-2023 рр. та січня-лютого 2024.

Рік

Зареєстровано кримінальних проваджень за ст. 219 КК України

Закрито на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України

2014

89

41

2015

68

22

2016

63

19

2017

76

17

2018

45

16

2019

37

6

2020

33

7

2021

29

9

2022

15

1

2023

53

3

січ.-лют. 2024

5

0

На нашу думку, така кількість зареєстрованих проваджень свідчить про поширеність діяння, передбаченого ст. 219 КК України, а великий розрив між кількістю винесених вироків та кількістю зареєстрованих кримінальних проваджень може вказувати на те, що проблеми виникають саме на етапі досудового розслідування.

Факт того, що за значною кількістю кримінальних проваджень не складаються обвинувальні акти, а провадження закриваються, не може однозначно свідчити на користь декриміналізації доведення до банкрутства. Однак, даний факт може свідчити про труднощі у доказуванні доведення до банкрутства суб’єкта господарювання, особливо об’єктивної сторони складу цього кримінального правопорушення [2, с. 98].

Вважаємо, що такі труднощі у правозастосуванні можуть бути спричинені недосконалістю кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за доведення до банкрутства (ст. 219 КК України).

Диспозиція ст. 219 КК України є бланкетною, а отже для встановлення її змісту потрібно звернутись до інших нормативно-правових актів, у даному випадку – Господарського кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства.

Для встановлення змісту диспозиції ст. 219 КК України, потрібно встановити зміст понять «стійка фінансова неспроможність» та «банкрутство» [1]. Щодо першого поняття, то ні Господарський кодекс України, ні Кодекс України з процедур банкрутства не дають йому визначення і не оперують ним взагалі. Однак, у даних законодавчих актах вживається термін «неплатоспроможність», використання якого у КК України було б більш виправданим з огляду на потребу термінологічної узгодженості понять.

Крім того, невідповідність назви статті її змісту (фактичне прирівнювання понять «банкрутство» та «стійка фінансова неспроможність») також є проблемним питанням, адже це може вплинути на момент, який позначає закінчення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України.

Оскільки факт банкрутства встановлюється виключно господарським судом відповідною постановою, то деякі вчені вважають, що моментом закінчення аналізованого кримінального правопорушення є день ухвалення постанови господарським судом про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури [6, с. 108].

Інші вчені, думку яких ми підтримуємо, звертають увагу саме на зміст  диспозиції ст. 219 КК та посилання на стан стійкої фінансової неплатоспроможності, що вказує на те, що постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом не є передумовою для притягнення особи до відповідальності [7, с. 211].

Така термінологічна неузгодженість, внаслідок якої з’явились абсолютно протилежні позиції науковців, має свій наслідок і в правозастосуванні, зокрема у працівників правоохоронних органів (детективів Бюро економічної безпеки) немає сформованого єдиного підходу стосовно початку та проведення досудового розслідування за ст. 219 КК України [2, с. 98].

На нашу думку, в умовах цифровізації для здійснення ефективного виявлення, досудового розслідування, з’ясування причин та умов доведення до банкрутства варто розробити та застосовувати методики досліджень на основі даних, отриманих з використанням технологій штучного інтелекту для моделювання обставин, що призводять до суспільно небезпечних наслідків у фінансово-господарській сфері, пов’язаних з банкрутством.

Негативні наслідки присутні і в процесі здійснення правосуддя та виробленні сталої судової практики. Прикладом може бути ухвалення виправдувальних вироків за відсутності постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом або ухвали господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство.

Отож, невелику кількість вироків, ухвалених за ст. 219 КК України, можна пояснити недосконалістю конструкції складу кримінального правопорушення і, як наслідок, негативною практикою її застосування правоохоронними органами та судами [2, с. 99].

Отож, норма, якою передбачено відповідальність за ст. 219 КК України, не підлягає криміналізації, оскільки дане діяння відповідає ознакам суспільно небезпечного та є відносно поширеним серед кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, на що вказує кількість зареєстрованих кримінальних проваджень. Однією з причин майже повної відсутності обвинувальних вироків за ст. 219 КК України є недосконалість кримінально-правової норми, якою передбачено відповідальність за це діяння. Законодавцю слід внести відповідні зміни у ст. 219 КК України для подолання труднощів, які виникають під час правозастосування, зокрема, для здійснення ефективного судочинства.