Розмір шрифту: 

Інформаційно-цифрові технології корінним чином видозмінюють і урізноманітнюють форми господарської діяльності. Електронна комерція, інтернет-реклама, інформаційні послуги тощо доповнюють звичні уявлення про предметні змісти відносин щодо обігу товарів, робіт і послуг. Водночас незмінною залишається вимога щодо дотримання прав і інтересів суб’єктів господарювання та правового порядку загалом. Тож, в умовах, коли предметами зобов’язально-договірних відносин стають складні комплекси робіт і послуг, правозастосовчі органи, зокрема господарські суди, постають перед викликом адекватних інтерпретацій цих явищ відповідно до чинних правових настанов.

У даній роботі ми б хотіли визначити можливості захисту прав і інтересів суб’єктів господарювання у сфері реклами у соціальних мережах на прикладі конкретного судового спору, що виник з договору про надання рекламних послуг в соціальній мережі Instagram. Йдеться про господарську справу № 910/1801/21 за позовом ФОП Синиці В.М до ФОП Черкашиної А.М. про стягнення штрафних санкцій, упущеної вигоди, матеріальних збитків та моральної шкоди [1].

Суть справи у тому, що ФОП Синиця замовила у ФОП Черкашиної певний комплекс рекламних послуг, результатом якого мало стати зростання на акаунтах замовника числа підписників у кількості 50 000 одиниць. Фактично виконавець змогла досягти зростання числа підписників лише на 22 886 одиниць. Як бачимо, це становить трохи менше, ніж 46% від запланованого результату. Загалом ціна угоди становила 500 000 грн, з яких половину, 250 000 грн, ФОП Синиця сплатила авансом, а решта мала бути сплачена після досягнення запланованого результату, чого однак не сталось через вищевказану обставину. За невиконання умов договору ФОП Черкашина мала сплатити штраф у розмірі 250 000грн.

Особливість даної рекламної угоди була у тому, що вона була складовою ще одного договору, де замовником виступала ФОП Чучун, виконавцем – ФОП Синиця, а залученою особою – фактичним виконавцем рекламних послуг – ФОП Черкашина. Тобто, за своєю конструкцією, це був по суті договір підряду. Суд у своєму рішенні його таким не визнав, однак назвав його «основним договором», не пояснюючи значення такого статусу. У чому полягала ділова доцільність такої опосередкованої структури, – із-зовні важко сказати. Основний договір між ФОП Чучун і ФОП Синицею був побудований за такою ж схемою, як і договір за участю ФОП Черкашиної, але коштував дорожче, – 700 000грн. За невиконання умов основного договору ФОП Синиця мала сплатити на користь ФОП Чучун такий самий штраф у розмірі 250 000грн.

Після «зруйнування» договірної «піраміди» ФОП Синиця сплатила 250 000грн штрафу на користь ФОП Чучун, однак ФОП Черкашина відмовилась наслідувати цей приклад і штраф на користь ФОП Синиці не сплатила. Таким чином, втрати ФОП Синиці, за її оцінкою, були наступні: неодержана неустойка (250 000), прямі збитки (сплачений штраф 250 000), упущена вигода (700 000), а також моральна шкода, яку вона оцінила у 50 000грн. Тож, відповідні способи захисту своїх прав і були заявлені ФОП Синицею у її позові до ФОП Черкашиної.

У рамках короткої роботи, звичайно, неможливо проаналізувати всю аргументацію і доказову базу сторін та мотивацію рішення суду. Однак рішення по справі містить ряд важливих моментів, на які слід звернути увагу. Зокрема, виражена правова позиція щодо кваліфікації послуги, для якої головним визначено предметний критерій. Суд вказав, що не передбачаючи у процесі надання послуги досягнення матеріалізованого результату, предмет договору про надання послуг, водночас і не виключає його можливість. При цьому зазначається, що матеріальний результат, який створюється внаслідок надання послуги, не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, внаслідок чого відповідний результат сам по собі не є обігоздатним.

Власне, «опредмечування» цього матеріального результату рекламних послуг і стало для ФОП Синиці «рятівною соломинкою», яка дозволила їй здобути хоча б мінімальну сатисфакцію у вигляді стягнення неустойки у 250 000грн з ФОП Черкашиної, решта вимог позивача були відхилені.

Досвід аналізованої справи є повчальним ще в ряді аспектів. Так, він підкреслює мабуть основну проблему таких способів захисту як відшкодування збитків, а саме, проблему доказування, і зокрема, у світлі нових стандартів доказування. Як відомо, із зміною у 2019р. редакції статті 79 Господарського процесуального кодексу (ГПК) [2] «Достатність доказів» на редакцію «Вірогідність доказів», формально було запроваджено новий стандарт доказування, заснований на «вірогідності доказів». Відповідно до вказаної статті наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Фактично ж розгледіти цю новелу щодо «змагання» вірогідностей у судових рішеннях навряд чи можливо. Панує все та ж традиційна формула: «суди дійшли висновку про недоведеність складу цивільного правопорушення в діях відповідача» і на цьому крапка. Ще більш безнадійними виглядають шанси на відшкодування упущеної вигоди. Посилаючись на ч.4 ст.623 Цивільного кодексу України (ЦКУ) [3] про те, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання, суди звідкись витягають ще одну магічну формулу: «позивач не здійснив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх». Підсумовуючи, слід підкреслити, що хоч можливо і не стовідсотковим, але найбільш надійним способом захисту майнових прав у зобов’язально-договірних відносинах на сьогодні залишається передбачена статтею 549 ЦКУ неустойка, зокрема, у вигляді штрафу у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

неустойка; відшкодування збитків; відшкодування упущеної вигоди, стандарти доказування; господарські спори;